Музейний сепаратизм

24.05

IMG-20230524-WA0003Ні, в цій публікації йдеться не про те явище, яке було колись давно й сьогодні може розглядатися лише як музейний експонат. Навпаки, мова тут про цілком сучасні факти й події, що наочно демонструють, як сумнівні особи намагаються залишитися на керівних посадах і намагатися надалі вести пропаганду на користь агресора.

А оскільки це стосується посади директора Харківського історичного музею імені Миколи Сумцова, то цілком зрозуміло, чому саме таку назву отримала ця стаття.

НОВИЙ ДИРЕКТОР… ТОБТО – НОВА ДИРЕКТОРКА

Харківська обласна рада оприлюднила проєкт рішення про призначення Ольги Сошнікової на посаду керівника Історичного музею. На сайті вказано, що це питання буде винесене на голосування на найближчу сесію Обласної ради.

Спілка ветеранів не має права стояти осторонь тих процесів, які відбуваються в місті та області, тому й вирішили розібратися, кого саме пропонують на цю посаду відразу аж дві комісії – молодіжної політики, культури, спорту та туризму (голова Віталій Гагарін), а також – комісія з питань спільної власності територіальних громад (голова Ганна Кузнецова).

А де можна отримати вичерпну інформацію про кандидата? Звичайно там, де кандидат працює! Тому ми звернулися до працівників музею й отримали досить неочікувані відповіді. Усі вони зводилися до одного: ми нічого говорити не будемо, ніяких коментарів надавати не хочемо; достатньо комусь одному сьогодні відкрити рота, вже завтра він буде звільнений і відправлений в нікуди!..

Таку, спочатку незрозумілу для нас, позицію пояснив звільнений колись працівник музею, якому, як-то кажуть, втрачати вже нічого.

ЗВІЛЬНЕНИЙ, АЛЕ НЕ ЗЛАМАНИЙ

Денис Богданов, колишній старший науковий співробітник, розповів лише про кілька найпоказовіших подій, свідком чи учасником яких він був. Нова політика музею, на його думку, почалася тоді, коли Ольга Сошнікова зайняла посаду заступника, а насправді почала виконувати функції директора.

– Із 2006 року, – розказує Денис, – Сошнікова не сприймала тих, хто мав іншу від неї думку, або намагався критикувати її. Боротьба з інакодумцями та звільнення незручних людей стало нормою для музею. А потім кадрова політика доповнилася прийняттям на роботу тих, ким у подальшому можна було маніпулювати. Це така сталінщина в окремо взятій установі.

Найяскравіша, на мій погляд, ситуація зі звільнення Людмили Глазкової, яка збирала матеріали про Майдан, загиблих на Майдані та про АТО. Спочатку їй чинили різноманітні перешкоди, чиплялися до дрібниць, не приймали знайдені нею експонати. І в результаті створили всі “необхідні умови” для того, щоб вона пішла з музею “за власним бажанням”.

МУЗЕЙ ЯК ОПЛОТ СЕПАРАТИЗМУ

– У червні 2013 року, – продовжує Богданов, – я випадково потрапив на захід, який у музеї проводив «саюз савєцких афіцеров». Там були присутні студенти танкового училища, а «старшиє таваріщі» розповідали про необхідність відновлення «савєцкага саюза» та входження до нього України. Почувши антидержавні виступи в стінах музею, я попередив Сошнікову, що вимушений буду вживати радикальних заходів. Однак вона це просто проігнорувала, оскільки, судячи з усього, була впевнена у власній правоті.

Була цікава історія з представником організації «русь трієдіная», якого також хтось запросив до музейної зали. Коли він почав виголошувати відверті антидержавні дурниці, я вимушений був виставити його не лише з зали, а за межі будівлі.

А ще якось до музею завітала студія «Оплот ТВ» – відомої організації, керованої бандитом Жиліним. Пам’ятаю зйомку в залі “Другої світової війни”, де якийсь дідусь розповідав перед камерою, як свого часу вони боролися з українськими націоналістами та як знищували бандерівців.

Будь-які заходи, які відбуваються в музеї, мають право проводитися лише з дозволу керівництва. Звичайно, директор Цигульов і його заступник Сошнікова не могли не знати про них й очевидно погоджували їхнє проведення…

Така активність і відкрите виголошення власної позиції старшим науковим співробітником не могло тривати довго, тому в листопаді 2013 року його було звільнено. Робота Сошнікової з підпорядкованими їй керівниками відділів та відділом кадрів дала “бажаний результат” під час проведення атестації і Богданов вимушений був піти з музею.

КОМЕДІЯ ВСЕДОЗВОЛЕНОСТІ

Не можемо стриматися, щоб не передати розповідь Дениса, про одного цікавого персонажа, який з подачі Сошнікової працює на керівній посаді в Історичному музеї й опікується чи то технікою безпеки, чи то кадрами. Але розповідають, що більше він відомий прогулянками по залах музею з голим торсом і в трусах…

Тут слід згадати про улюблену для наших героїв «русскую культуру». У драмі Островського «Ліс» є два персонажі – Щаслівцев і Нещастлівцев. Так от уявіть собі, що Нещаслівцев узяв і змінив власне прізвище на більш благозвучне й назвався Щаслівцевим. Щось подібне сталося й із цим паном. А взагалі він з’явився в музеї не випадково. Чоловік Сошнікової колись працював в Університеті МВС, а потім перейшов до Академії культури. А до музею привів із університету чи то колегу, чи колишнього студента. І, маючи дружину з повноваженнями заступника директора, допоміг влаштуватися йому на керівну посаду.

Цей посадовець не цурається поєднувати приватну адвокатську практику з основною роботою в стінах комунального закладу. Хто з адвокатів не бажав би мати власний кабінет прямо в музеї?! Отож-бо!

Але, то таке…

ДУМКА ДЕПУТАТА

– Особисто я не знайома з цією людиною, – говорить депутат Харківської обласної ради Ольга Лехан про Сошнікову. – Але перед сесією я отримала звернення від Громадської організації «Спілка ветеранів АТО» й зачитала його під час виступу на сесії Обласної ради. Мабуть саме це стало приводом до того, що рада не затвердила претендентку на бажану для неї посаду. У зверненні зазначалося, що ця пані активно підтримувала «рускій мір». Потім я дізналася від колег, що вона дуже ображена на мене за, начебто, наклеп, оскільки насправді є “великою патріоткою”.

Тоді я вирішила більш детально розібратись і поспілкувалась із колишнім керівником департаменту культури Олегом Яциною. Він завірив, що існують беззаперечні докази, як у будівлі музею знайшов прихисток так званий «саюз совєцкіх афіцеров». Також існують свідки того, що відбувалося на цих зібраннях. Це, як мінімум, чотири людини, які навіть у суді зможуть підтвердити факт порушення чинного законодавства.

Також я звернулася до Служби безпеки України, щоб довели або спростували таке обвинувачення. Зараз чекаємо відповіді від СБУ та, наскільки мені відомо, результатів звернення кількох громадян із заявами до правоохоронних органів з цього питання.

ПРОЦЕДУРА ПОРУШЕНА Й РІШЕННЯ НЕЗАКОННЕ

У конкурсі, що відбувся на початку минулого року, було три претенденти на посаду директора музею. Колишній керівник департаменту культури Олег Яцина. Відомий кінематографіст і журналіст Ігор Піддубний. А директором стала Сошнікова…

Тому наше дослідження було б неповним і недостатнім, якщо б ми не звернулися до одного з учасників того конкурсу… Ні, не до Яцини. До Ігоря Піддубного.

– Я лише можу здогадуватися, – сказав Ігор, – які махінації намагаються приховати за таким рішенням. Не думав, що до цього може дійти й очікував повторного конкурсу, а ніяк не повторного головування… Наскільки я розумію, згідно з законом, має бути проведено новий конкурс. Бо ця кандидатура, яка пропихувалася двічі певними людьми, не була підтримана Обласною радою. Отже, в такому випадку від колективу музею має бути висунута інша кандидатура й проведено новий конкурс. Якщо така процедура не буде дотримана, отже рішення Обласної ради буде незаконним…

ПОЗИЦІЯ СПІЛКИ ВЕТЕРАНІВ

Отримавши всю цю інформацію, Спілка не може мати іншої позиції, як активно заперечувати призначення кандидатки на посаду директорки музею. Більш того, ми будемо прикладати всі зусилля, щоб ця особа була звільнена, а наш Історичний музей не могли використовувати як платформу для проведення антидержавної політики сепаратизму й колабораціонізму.

І ще один “штришок” для тих, хто забув, якою була Обласна рада не так уже й давно. Пам’ятаєте тодішнього її голову Сергія Чернова? Так-так, це той, хто на сесію одягав футболку на підтримку «Беркута» в часи Революції Гідності.

Уявляєте, кого могла призначити тодішня рада з таким очільником?! От вона й призначила, колишнього директора, функції якого «успішно» виконувала сьогоднішня кандидатка. Напевне тому й виникла співпраця музею з «саюзом савецких афіцеров», «русью трієдіной», бандитським «оплотом».

Ми хочемо повторення такої діяльності? Повторення в стінах комунального закладу? Якщо ні, відповідь очевидна – Сошнікова має терміново бути звільнена, а не призначена директоркою. Інакше ніхто не зрозуміє, що захищають бійці на фронті, в тому числі – члени Спілки ветеранів? Яку правду й яку країну?

Ту, де знову будуть керувати чернови, цигульови й сошнікови?!

Чи потрібно нам з наведених тут фактів щось доводити? Ні! У розповідей про події, які відбувалися в музеї, є чітко визначені джерела. Це – люди, що на власні очі бачили те, про що розповіли. Вони готові повторити ці свідчення в суді. І суд обов’язково має відбутися, оскільки не можна все це залишити так, як є. Особливо у воєнний час, коли наші захисники кладуть життя за незалежність Української Держави.

А деяким депутатам із певних фракцій хочемо сказати, що зараз намагатися протизаконно провести такого сумнівного кандидата на посаду – є не меншим злочином, ніж розквіт сепаратизму в музеї!..

IMG-20230524-WA0001IMG-20230524-WA0002