ВЕТЕРАНСЬКА СПІЛЬНОТА ЗА ОБОРОНОЗДАТНІСТЬ УКРАЇНИ

25.03

Попередньо ГО «Спілка ветеранів АТО» висловилась щодо мобілізації в Україні і розповсюдила звернення до державної влади та громадськості.

Головний посил цього звернення полягає в тому, що мобілізація не є вирішенням проблеми, і потрібна нова державна політика щодо військової служби. Державні службовці та депутати повинні бути прикладом готовності до захисту української нації. Ветерани вважають, що лише за умови нового суспільного договору, враховуючи отримані ветеранами у ньому правової преференції при прийнятті на державну службу, можливо покласти край війні та сподіватися на перемогу.

Звернення є офіційним документом і за скупими рядками дуже важко розгледіти емоції й рівень щирості представників ветеранської громадськості. Та й сам текст звернення викликає деякі запитання. Поставити їх ми вирішили засновнику Спілки ветеранів і депутату Харківської міської ради Юрію Корсунову. Він люб’язно погодився й ось така вийшла розмова. Але попередньо депутат зазначив, що його позиція є погодженою позицією ветеранської організації.

ІНІЦІАТИВИ ВІД ГРОМАДСЬКИХ АКТИВІСТІВ

– Для назви звернення був вибраний заголовок «Мобілізація нас не врятує». Що малося на увазі під цим словосполученням?

– Те, що мобілізація й правильний підхід до неї є лише частиною заходів, які спрямовані на обороноздатність України. Нам необхідно мати достатню кількість військовослужбовців для того, щоб країна вистояла й перемогла. Це зрозуміло, а як воно буде відбуватися? Прийдуть добровольці й стануть до лав Збройних сил? Буде відпрацьований адекватний механізм в системі Територіальних центрів комплектування? Відповідаючи на ці питання, я пропоную звернути увагу на ті ініціативи, які повинна реалізовувати держава. При цьому слід зазначити, що зараз, на жаль, суспільство розподілилося на тих, хто під час війни збагачується й покращує власні умови життя, та тих, хто вимушений за ці умови віддавати найдорожче – своє життя і здоров’я.

– Про які ініціативи йдеться та до чого мають прислухатися ті, хто сьогодні визначає державну політику?

– Для підвищення обороноздатності країни необхідно здійснити комплекс заходів. Але всі ці заходи в кінцевому рахунку зводяться до встановлення справедливості в суспільстві. Адже час героїв пройшов – усі українські громадяни мають проходити обов’язкову військову підготовку. І ця система має бути побудована на трьох складових. По-перше, в мобілізованих має бути мотивація. Людина повинна розуміти, що йде захищати свою родину, рідну землю, принципи, за якими живе, а не бюрократичний корумпований апарат, який ховається за спинами військовослужбовців. Якщо військовий жертвує собою, то має бути впевнений, що він і його родина в подальшому не будуть залишені наодинці з власними проблемами, що держава надасть їм належне соціальне забезпечення. Якщо такої мотивації немає, отримуємо ту ситуацію, яка склалася зараз: у працівників ТЦК і СП (колишніх військкоматів) є план зверху й вони вимушені йти на зловживання, включаючи грубі порушення чинного законодавства. Але далі постає інша проблема: призвані таким чином громадяни не зможуть належним чином виконувати свої обов’язки й, отримавши зброю, не зможуть її правильно використати. Ще один важливий недолік – не врегульоване питання демобілізації. Людину мобілізують, а на який термін, скільки часу вона має відслужити й коли буде звільнена – не зрозуміло!

– Це перша складова, я вірно зрозумів?

– Так. По-друге, ті, хто знаходяться в тилу й отримують надприбутки в умовах війни, мають сплачувати додатковий податок, як компенсацію за заможне життя. Цей податок на розкіш значно поповнить бюджет України й зможе фінансувати ЗСУ. І по-третє, тилові резерви також мають використовуватися! Люди, які з різних причин не стали на захист України – вже відслужили, мають відстрочки чи за станом здоров’я зараз не здатні нести військову службу – повинні проходити військові вишколи, отримувати необхідні знання й практику. А також отримати зброю, яка була б застосована в необхідний момент. Враховуючи ситуацію в якій ми живемо й ті ризики, що несе держава, суспільство має мілітаризуватися.

– Отже, були названі три моменти, які, на вашу думку, могли б набагато підвищити обороноздатність країни. Виникає питання, хто повинен проводити вишколи для представників, як ви кажете, тилових резервів?

– Зараз, за наказом Президента, при обласних військових адміністраціях створюються навчальні центри національного спротиву, де всі бажаючі можуть пройти вишкіл, отримати необхідні навички. Фінансуються вони за рахунок обласних рад і територіальних громад. При Харківській обласній військовій адміністрації також було створене Комунальне підприємство «Харківський обласний навчальний центр національного спротиву». Зараз підприємство комплектується викладачами й у найближчий час розпочнеться навчальний процес. Але й тут ми стикаємося з проблемою: не вистачає головного – бойової зброї! Тому приходимо до того, з чого почали: необхідно роздати бойову зброю ветеранам і патріотично налаштованим громадянам, які пройшли вишкіл у навчальних центрах національного спротиву! Якщо у нас буде мілітаризоване й правильно організоване суспільство, налаштоване на захист Батьківщини, це перетворить Україну в непереможну й недоступну для ворога й фортецю!

ТЦК – ЦЕ ВАМ НЕ ВІЙСЬККОМАТ!

– Але мобілізація все одно залишається значною проблемою й здійснюють її ТЦК так само, як і раніше. Чи є якісь претензії до цієї структури?

– У ТЦК, на жаль, зберігається ще радянський підхід до спілкування та взаємодії з людьми. Багато прикладів корупційних дій із боку працівників цих центрів. Тут не вистачає роз’яснювальних заходів, належного контингенту, який сам пройшов горнило війни, брав участь у бойових діях. Сюди слід залучати ветеранів, інвалідів війни, які не можуть бути задіяні на полі бою, а в центрах комплектування можуть бути дуже й дуже корисними. Саме в Центрі комплектування, в залежності від стану здоров’я, має вибиратися майбутня військова професія й той підрозділ, де мобілізований буде проходити службу. І тільки після проходження навчання в спеціалізованих навчальних центрах, бійців мають відправляти до бойових частин. Призваним необхідно пояснювати, що на всіх етапах військової служби вони захищені законами України та всім, що в цих законах передбачено – від сучасної зброї до соціальних гарантій їм і їхнім родинам. І після повернення, в разі поранень чи інвалідності, ті ж ТЦК мають у повній мірі опікуватися такими військовослужбовцями.

– Як можна прокоментувати ту ситуацію, коли ТЦК відмовилося від зустрічі з керівництвом Спілки ветеранів?

– У тих умовах, коли необхідно популяризувати службу в ЗСУ, у тому числі за рахунок громадськості, це недолугі дії, що погіршують мобілізаційні можливості ТЦК. Наша громадська організація одним із головних напрямків діяльності завжди ставила заохочення до служби в ЗСУ. І ми могли б бути додатковим важелем для поліпшення мобілізаційного процесу в Харкові та області. Тим більше, зараз, як ніколи, потрібно об’єднувати зусилля перед викликами, які ставить агресор. У зв’язку з цим Спілка, як громадська організація, має право звертатися до вищого командування, щодо такої недалекоглядної політики ТЦК. Зараз треба все, щоб мобілізаційна діяльність ставала прозорою й відкритою, щоб люди не боялися тих, хто їх призиває, не ховалися від них, а розуміли, що це необхідна в державі структура, з якою варто співпрацювати…

ЛИСТ ЩАСТЯ, АБО «ШТО ВИ ХАТІТІ?»

Юрист ГО «Спілка ветеранів АТО» Діана Гов’яда повідомила, що до керівництва обласного ТЦК і СП було направлено лист із проханнями надати роз’яснення:

– про порядок отримання посвідчення учасника бойових дій після звільнення з військової частини та необхідний для цього перелік документів;

– який зараз діє порядок повідомлення членів родин безвісти зниклих і в які терміни;

– як отримати грошову допомогу інваліду війни.

Це саме ті питання, з якими до Спілки частіше за все звертаються ветерани та військовослужбовці.

Наш кореспондент спробував уточнити, з яких саме причин керівництво обласного ТЦК не побажало зустрічатися із представниками Спілки ветеранів? Для цього набрав номер, указаний на сайті й почув у слухавці: «Да! Што ви хатіті?» Тоді він поцікавився, хто саме відповідає на дзвінок? Пояснила, що це Єлєна Лєанідавна, дєжурная па рєцєпшину. Назвати прізвище та посаду вона відмовилася. Після зауваження щодо порушення мовного закону, кинула слухавку…

На той час, коли цей матеріал уже був готовий, представникам Спілки вдалося поговорити із заступником начальника центру Олександром Луценком. У телефонній розмові він завірив, що завжди готовий до діалогу й зустрінеться з громадськими активістами найближчим часом. Сподіваємося, що так воно й буде!

Олександр ОЛЕКСІЄНКО